Украинский МИД обратился к Эрдогану...

По итогам гибели турецких солдат от удара сирийских/российских ВВС, украинский МИД обратился к Эрдогану.

Дорогой Реджеп!

По всей видимости ты, "захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи величність турецької раси, розмежування суспільства за принципом національної належності, прагнучи зробити свої погляди об’єктом уваги світової громадськості", решил объявить войну Сирии!
Не торопись и позволь, прежде чем твои янычары ринутся в "экономически невыгодный бой", дать тебе 12 дельных и действенных советов от команды молодых, но успешных политиков:
1. Помни, гибель турецких солдат — это ничто иное как провокация.
2. Начни с того, что просто напряги свою голову и прекрати в ней войну.
3. Версия о том, что это была сирийская/российская авиация, еще не подтверждена.
4. Все, что сейчас необходимо, — это еще сильнее пытаться завершить войну.
5. Набери в мессенджере Путина/Асада и посмотри им в глаза, там ты увидишь желание закончить войну.
6. Помни: Асаду/Путину война не нужна.
7. Разведи войска, ибо, как говорит величайший политик современности, "там, где развели войска, огня нет"!
8. Просто перестань стрелять.
9. Подожди несколько месяцев, когда Путин/Асад согласятся приехать на "а-ля Нормандский формат", а уже там ты их порвешь, взглядом. Приготовь план "А" и план "Б".
10. Не забывай про Штанмайера и Сивохо — они всегда подскажут, как лучше поступить.
11. Не важно, сколько погибло турок, важно, что в Стамбуле хорошие дороги и свет на улицах.
12. И помни: "У ВАС ВОЙНА ПОТОМУ, ЧТО НА НЕЙ НАЖИВАЕТСЯ ПОРОШЕНКО"!

© Роман Ковальов

Чи скористаємося загостренням між Анкарою і Москвою?

Це небачена до сьогодні ескалація конфлікту, де сторони застосовують увесь арсенал, в тому числі військово-повітряні сили. Це ще не війна Туреччини та Росії, але шанс на пряме бойове зіткнення стрімко збільшується.

У Альянсу шансів пропетляти не так вже й багато. На першому етапі Ердогану буде достатньо чітко артикульованої солідарності і обміну розвідувальними даними у режимі реального часу. 

Паралельно буде розгортатися ешолонований тиск на Москву з боку ЄС, якому явно непереливки від можливої чергової кризи з біженцями в умовах епідемії коронавірусу.

Дуже важливою буде реакція Штатів. Від Трампа можна очікувати що завгодно.

Які цілі? Змінити розклад сил в регіоні і змусити Росію сісти за стіл переговорів на умовах Анкари. Тобто те, що намагається зробити масква з нами.

Чи скористаємося ми цим загостренням? Ні, поки Зеленський буде дивитися в очі хуйла і бачити там мир.

Не забудемо, не простимо Синоп! ;-)

© Ігор Семиволос

Кілька тез про так званих «радикальних націоналістів»

Думаю, ні для кого вже не секрет, що кремль досить ефективно використовує деякі українські радикально-націоналістичні угрупування для досягнення своїх цілей з дестабілізації України.

Основні функції деяких так званих «радикальних націоналістів»:

• роздрочувати російськомовних, залякувати, спрямовувати проти української влади, держави, всього українського. Доводити російськомовних до стану істерії та ненависті, робити з нейтральних обивателів союзників і активних посібників агресії РФ в Україні (як це було на Донбасі, де обивателі, залякані Правим Сектором, бігли на референдуми та лягали під танки);

Коломойський проти народу України: схема розводу

Кожен процес для нормального аналізу важливо проглядати у його логічній послідовності:

1) Коломойський спершу воює за Україну у 2014 році, але не як за Державу, а як за свій город.

2) У 2015 році він хоче за свій "подвиг" багато ништяків. Але йому не обломилося. Олігархів поступово відтісняють від центру прийняття рішень (я зараз не кажу, що все стало класно та ідеально, але саме вплив Коломойського/Пінчука/Ахмєтова тоді зменшився).

3) 2015-й — Коломойський розсварився з Порошенком остаточно і починає готувати виборчий проект «Слуга народу». Рейтинги Порошенка зриваються у піке.

4) Два подєльнічка — Коломойський і Боголюбов — у 2015–2016 рр. виводять на підставні фірми через кредити гроші ПриватБанку. Фактично банкрутують власний банк. Там трошки капнуло в офшорку Кварталу95, співвласником якої на той час був Найвеличніший лідер сучасності.

5) Нацбанк констатує банкрутство ПриватБанку і у режимі форс-мажору пропонує націоналізувати банк. Для того, щоб не поховати банківську систему країни (70% зарплатних карт — у ПриватБанку). ВЛАСНИКИ ПОГОДЖУЮТЬСЯ. УГОДА ПІДПИСУЄТЬСЯ, Нацбанк вливає в ПриватБанк понад 155 мільярдів гривень. Для порівняння: у бюджеті 2017 року це було більше, ніж бюджет оборони і МВС разом узятих. Вони хакнули нас на річний бюджет сектору обороноздатності!!!

6) ПриватБанк, новим власником якого є Україна, почав судитися з колишніми власниками.

Він мав бути Робін Гудом, а став...

Що ми маємо?
Абсолютно непрофесійну владу, яка не розуміє чим вона керує і до яких наслідків призведе їх недолуге управління. Причому, до фатальних наслідків і для ключових владних гравців.

Очевидно, що русофільські настрої у владі і підігрування Кремлю після призначення Єрмака лише посилюються. Путін терпляче, але швидко вбудовує в архітектуру влади України власних агентів, щоб знищити патріотів, розвалити армію, безкоштовно дискредитувати і безкровно окупувати Україну.Очевидні провали в економіці, повне ігнорування потреб українського бізнесу, нерозуміння світових тенденцій і відсутність знань, як реагувати на них.

Жодна глобальна обіцянка Зеленського не виконана. Дива не сталося. Можна про все що завгодно домовлятися у владних кабінетах, мати підтримку олігархів, давати будь-які обіцянки, планувати фантастичні сценарії і малювати привабливі схеми — проте голосують і підтримують тебе люди, платники податків, твої виборці. 73%, 51%, 25%, 3%...
І коли вони розуміють, що змін не настало, обіцянки провалені і можливо їх навіть не планували виконувати — наростає народне обурення, що переростає у ненависть. Спершу тебе ненавидять 10%, далі 25%, згодом 50%, і за короткий час негативний рейтинг суттєво більший за позитивний.

Відеоролики вже не працюють, веселі фото в інстаграмі і заклинання в фейсбуці, що все добре — викликають відторгнення. Словам не вірять, а справ немає.

Алёна Подгорная: Нам стыдиться нечего. Наоборот!

Попалась на глаза картинка "Армия! Мова! Ремня!", и теперь не могу уснуть, пока вам своё фе не выскажу.

Что делают нормальные люди, когда на их детей нападают? Правильно. Становятся на защиту. Прав ребёнок, не прав... Неважно. Чужие не имеют права ругать наших детей.

Теперь по поводу Миши.
Он вам всем что-то должен?
Соответствовать чему-то там? Чьим-то представлениям о детях? Неважно, порохобот вы или нет. Любя журите мальчонку или истекаете ядом, как портнов.

Миша — отдельная личность. Пережившая в своём подростковом возрасте всю грязь и все нападки на семью, на отца, пропустившая через себя мемасик сынПорошенко.
Вы ж не думаете, что в частной школе он был изолирован от этого всего? От родителей был изолирован. Видел их редко и заёбанными. А от грязи — нет. Всё прошёл. И предательство, когда видос, где ему плохо, вывалили в сеть. Его же друзья и вывалили. Или продали, что не суть важно.
Год перед выборами был особенно ярким. Представьте себя на месте Миши. Легко? Думаете, что деньги — они всё решают, да? Что если папа богатый и знаменитый, то душа не болит?

Таня Адамс: мы проебали своего Конрада Аденауэра...

«Лучше у меня будет половина Германии, но целиком, чем вся Германия, но наполовину», прочитала я, озадачилась и полезла шерстить интернет. Потому что там, где у всех людей знания по истории, у меня Чапаев и пустота. Только без Чапаева. Терпеть её не могу с детства и с учителем очень не повезло. Но иногда история бывает интересной и весьма поучительной.

Оказалось, что цитата эта принадлежит одному немцу, Конраду Аденауэру. В 1949-м году его избрали канцлером послевоенной Германии, хоть он не был молод (73 года) или забавен и хуем на рояле не умел.

«Путін для мене — це зло!», або Кого слухав в Лондоні син Порошенка? (розслідування в стилі "реп")

От чесно — пройшов би повз теми Михайла Порошенка, як повз закритого бару.
Тим більше, що і так відомо, що "син Порошенка" найкращий початок будь-якої фрази.
Тим більше, що лізти в тему взаємин "батьки і діти", особливо, коли стосується виховання - немає ніякого бажання. Ніколи.

Однак. З цим носилися, розмахували і волали. Тупотіли, і грюкали як сабвуфер.
А коли тебе несподівано поселили поруч з гуркітливим нічним клубом — завжди хочеться взяти рушницю, і зайти подивитися "А що там власне?" На предмет чемного прохання "поводити себе тихіше".
Так що довелося влазити в весь цей реп. І йти по дротах до джерела нав'язливого звуку.
Ні, я не адвокат. Але дуже люблю, коли панують факти.

Що ми маємо на вході (за версією тих, хто слухав в переказі)?
Син Порошенка був в Лондонському клубі на концерті репера Фейса. Вигукнув зі сцени "росіяни в Лондоні!", після чого почав скандувати щось про росію (але це не точно).

Ну, я, зізнаюся, від такого розкладу охрінів. І після цього довелося лізти в прямі джерела. Бо з одного боку рука потягнулася до лозини, а з іншого — щось не складалося ніфіга.

Санжари. Знову. Канзас-сіті шафл

Канзас-сіті шафл. Мені подобається ця американська приказка, яка означає те, що у нас визначають словом «розводка», а у їхньому розумінні приблизно таке: дивимося наліво — йдемо направо.

Ось вам багатоходовочка.

1) Дубінський нагнітає: «ніхто не може привезти українців з Ухані у мій округ, порву за виборців». Чим дає старт кампанії «ми за радянську владу, але у сусідньому селі» (закреслено) «ми за порятунок українців, але хай везуть вірус не до нас». Спеціально навчені люди (їх трошки) і спеціально виплекані корисні ідіоти (ой, не трошки) цю ідею розганяють;

2) Зеленського використовують втемну: йому підказують цікавий спічик (тіпа: — Вован, класний виход, піпл захлопає, темка вєрная): «я знаю, що хтось нагнітає. От я зараз привезу цілий літак заражених і розселю по квартирам бариг, що нагнітають» (Дубінський в домікє, усі думають на гадського Пороха, бо шаблон такий. Ну не Ігорь Валерійович же ж з Пінчуком і Ахмєтовим бариги, да?).

Тарас Чорновіл: Це вже цілий комплекс абсолютно диких загроз для всієї країни

Буквально пару думок після візиту Зеленського до Ватикану. Я, знову ж, не хочу обговорювати змістовні деталі візиту. Виходжу з того, що Папа, хоча й є уособленням не лише духовної, але й світської влади (абсолютний керівник міста-держави Ватикан), але все ж стоїть вище політики. Завжди є сподівання, що спілкування з ним навіть найнижчих (у моральному сенсі) зможе підняти духовно й морально. На жаль, так стається далеко не з усіма. Усе ж поширювати різні фотожаби, де Зеленського висміюють поряд з Папою, не хочу, хоча чогось катастрофічного в цьому не бачу. Усе ж авторитет понтифіка для персонально для мене мене значить більше, ніж сьогоденна кон'юнктура.

Але були речі поза рамками самої розмови. Про них варто згадати. І належать вони вже не до політики, а до психології чи навіть психіатрії. До Ватикану й до величного храму святого Петра більшість людей заходять з високими почуттями. Віруючі з майже надприродним духовним зворушенням. Ті, хто далекі від релігійності, але з нормальним внутрішнім душевним світосприйняттям, відчувають захоплення естетичне й також черпають добру душевну енергію, яка там панує. Але на мільйони трапляються одиниці, в яких у нутрі щось геть анормальне.