Основні функції деяких так званих «радикальних націоналістів»:
- роздрочувати російськомовних, залякувати, спрямовувати проти української влади, держави, всього українського. Доводити російськомовних до стану істерії та ненависті, робити з нейтральних обивателів союзників і активних посібників агресії РФ в Україні (як це було на Донбасі, де обивателі, залякані Правим Сектором, бігли на референдуми та лягали під танки);
- бити українську державницьку владу за «недостатній» патріотизм та націоналізм. Ми спостерігали це протягом 2014–2019 років. Державницькій владі висувалися нереалістичні псевдопатріотичні вимоги, які в реальній політиці просто не можуть бути виконані: оголосити війну РФ (у 2014-му, без армії та зброї), примусово насаджувати українську мову (відколовши Схід та Південь), вводити етнічні квоти, саджати без порушення КК та доказів й лише за те, що регіонал або прихильник регіоналів (відколоти Схід та Південь, викликати звинувачення Заходу в політичних переслідуваннях та тиранії), примусово закривати церкви МП і кидати за грати попів (релігійна війна), закривати очі на кримінал та агентуру, яка прикривається «націоналізмом», «саджати олігархів» (загроза обвалу ключових секторів економіки). Виконання цих «ультрапатріотичних» вимог очевидно розірвало б Україну на шматки. Це було б саме те, що потрібно кремлю. Це підірвало б схід і південь і відірвало їх від України. Це дозволило б кремлю відкрито "защіщать рускоязичних" і цілком аргументовано звинувачувати владу України в політичних, етнічних та релігійних репресіях в ПАРЄ, ООН й інших інститутах. Це позбавило б Україну будь-якої міжнародної підтримки. Невиконання ж утопічних вимог приводить до звинувачень з боку націоналістів у зраді, продажності, олігархічності і т.п., поширенню цих звинувачень в суспільстві. Таким чином українську державницьку владу у 2014–2019 рр. руками кремля валили з двох боків: звинуваченнями у «потаканні нацизму» з одного боку і звинуваченнями у «недостатній патріотичності» та «зраді» з іншого. Причому протиріччя цих обвинувачень абсолютно не лякає кремль. Кожен споживач «ковтає» те, що підготовлено для нього, ігноруючи протилежні звинувачення;
- вносити розкол між Україною та її західними союзниками (найперше — Польщею через історичні зачіпки), давати привід агентам впливу кремля на заході звинувачувати українську владу в «потаканні нацизму»;
- створювати потрібну кремлю картинку для споживача в РФ та для російськомовних в Україні;
- дискредитувати протести через «приєднання» до них з активним використанням своєї символіки. Провокувати сутички, переводити цивілізований протест у криваву бійню. Тим самим зменшуючи рівень підтримки протестів з боку широких мас громадян, створювати картинку, ніби проти «примирення з Донбасом» на умовах кремля виступають виключно агресивні «нацисти»;
- у разі масових заворушень — захоплювати адмінустанови та силові структури, тим самим паралізувати органи державного управління;
- спрямовувати проти невгодних кремлю політиків своїх рядових членів через накачування останніх антисемітизмом та ксенофобією. Для цього вождям достатньо оголосити того чи іншого політика умовним «Вальцманом», що приймається послідовниками без будь-яких сумнівів та доказів (використано було, зокрема, проти Яценюка, Порошенка);
- Українська держава та українські державні інститути оголошені лідерами цих угруповань «наскрізь прогнилими», «олігархічними», «захопленими ж___ми» і т.п. Таким чином, рядові їх члени спрямовуються на знищення українських державних інститутів в принципі, на перманентну боротьбу та «революцію». «Ворог не в кремлі, повертаємо батальони на Київ» — чисто кремлівській сценарій;
- легалізація в Україні кремлівської агентури. Протидія з боку державницької влади таким «агентам під націоналістичним прикриттям» оголошується «переслідуванням патріотів» (справа Лісника, Пашинін і т.п.);
- виконання замовних злочинів та політичних убивств. При цьому створюється напруга в суспільстві, ми «вбиваємо самі себе». А державницька влада та правоохоронні органи, з одного боку, звинувачуються в нерозкритті злочинів, покритті злочинців, а з іншого — у разі кримінального переслідування т.зв. «націоналістів» — у «переслідуванні патріотів», зраді (справа Бузини, Гандзюк). Кремль залишається «ніпрічьом» і лише управляє процесом взаємного стравлювання.
Найгірше те, що в рядові прихильники подібних організацій залучаються і щирі патріоти, часто активні пасіонарії. Справді люблять Україну, її культуру та історію. Воюють і гинуть на фронті, створюючи ціною свого життя та здоров’я додатковий піар своїм «вождям», які активно піаряться в ЗМІ тих самих олігархів, з якими вони «борються», мають прайм-тайми на 112-му чи ньюзвані.
© Олександр Костюк
Немає коментарів:
Дописати коментар