Кілька розрізнених думок стосовно коронавірусу, на які вистачає мого медичного досвіду.
1. Пандемія Ковід-19 таки була дуже небезпечною. Не настільки, як відома іспанка чи давніші пандемії чуми чи віспи, але більше, ніж спалахи вірусних епідемій за останні пів століття. Теза, що під час деяких із них померло більше людей, ніж зараз, не проходить.
Вірус ще збирає свої сумні жнива, а обмеженням числа померлих у світі ми завдячуємо найперше карантинним заходам. За їх повної відсутності числа вже можна було б множити на десятки, а в Китаї навіть у сотні разів. Тому всі розповіді про штучну паніку та різні конспірологічні теорії — дика непрофесійність та безвідповідальність.
 |
Кількість людей, що померли (усього, з будь-яких причин) у провінції Бергамо в січні-березні 2015-2020 років (10 тижнів починаючи з 12 січня відповідного року). Дані: Національний інститут статистики Італії. Візуалізація Andrzej Leszkiewicz
|
2. Ця пандемія стала справжнім викликом для світу й виклик був сприйнятий, а реакція на нього була майже адекватною. Часто запізнілою, деколи хаотичною, але адекватною. Відразу чіткого розуміння масштабів загрози й шляхів її подолання не було ні в кого.
Перші постраждалі країни вчилися на власному досвіді. Доволі невміло. Україна отримала колосальний часовий бонус для підготовки й використала його лише на 10–20%. Просто згадаймо, коли вперше прозвучала вимога від Євросолідарності про проведення позачергового засідання Ради з епідеміологічним порядком денним і почали напрацьовуватися проекти актів законодавства? Це було в перші дні лютого. Тоді влада навіть думати про це не бажала, навпаки, роздували паніку та істерію й зовсім нічого не робила, а пані міністр бездумно самоізолювалася. Усе на півтора місяці було зведено лише до проблеми кількох десятків репатріантів з Вуханю... Заяви, що деякі заходи ми ввели раніше й оперативніше за ряд розвинутих країн, можуть потішити самолюбство, але не є виправданням. Ми мали значно більше часу і цим не скористалися.
