Нам нужна новая команда. И такие ребята есть...

После проигрыша киевского Динамо на своем поле со счетом 5:0 стало понятно, что нам нужен новый капитан команды. Хотя, почему только капитан? Нам нужна новая команда. И такие ребята есть. Это команда «95-го квартала» в полном составе. А теперь я Вам расскажу, почему у них должно получиться.

Во-первых – это новые лица в футболе, еще не зажравшиеся, не утомленные высокими гонорарами, ноги еще не натерты бутсами, а это значит, что они будут видеть футбол по-новому и играть на результат, а не за деньги.



Во-вторых, давайте честно признаемся, что футбол это не самая интеллектуальная игра, поэтому, если ребята настроены решительно, если они не продались олигархам за красивую надпись на футболке «New Balance» или просто «KLO» c рисунком какой-то блохи, то победа будет за ними, ведь каждый из нас знает, сидя на диване возле телевизора, с бокалом пива, как нужно играть в футбол – нужно просто отбивать от своих ворот и бить в сторону ворот соперника, и тогда, наверняка, команда сможет забить гол.


В-третьих, если игроками станут ребята из «95-го квартала», то команда сможет отказаться от тренера. Зачем тренер, если каждый житель Украины сможет принять участие в написании стратегии игры команды на каждую игру? И пусть говорят скептики: «они же не профессионалы, они никогда не играли в футбол», а капитан команды, которым по праву станет Владимир Зеленский ответит: «Да, мы не профессионалы, но каждый из нас в детстве играл в футбол, и мы, простые люди, точно знаем как играть в футбол. Мы никогда во дворе не проигрывали со счетом 5:0, хотя против нас играли ребята с надписями на футболках не только «Челси», но и «Реал» и «Барселона», в конце концов, если нужно будет выиграть у «Челси», у «Барселоны», да хоть у самого «Реала», то я им скажу прямо в лицо: «Не допустите со своей стороны даже намека на победу у команды «Динамо» (Киев). Если хотите, я могу вас умолять на коленях. Но не позорьте пожалуйста, нашу команду».



И после этих слов, все соперники точно будут проигрывать, потому что в футбол должны играть ПРОСТО ПОРЯДОЧНЫЕ ЛЮДИ!

© Николай Ильинов

Я обираю незалежність і можливість переобрати владу за п'ять років



Я не вважаю, що зараз маю когось агітувати зробити єдино-правильний вибір, який гарантує нам свободу і незалежність.

Йде війна, а жодна з альтернатив Порошенку не є певною і перевіреною.
Тому вибору, інакшого ніж між незалежністю й окупацією, розглядати нема сенсу.
От просто – не час для експериментів.
Не варто собі брехати, що альтернатива є.
Чим закінчуються експерименти з вибором між московською повією і московським шльопєром, ми вже відчули. П'ятнадцять тисяч загиблих. Тисячі й тисячі поранених. Мільйони вимушених переселенців. Мільйони живуть в постійному страху біля лінії розмежування з окупантами.
Тому я не думаю, що потрібні аргументи й суперечки.

Я обираю незалежність і можливість переобрати владу за п'ять років.
З вірою в те, що наступник буде достойніший за попередника.
Все настільки очевидно в цій ситуації, що вдавання, ніби ти «обираєш тактичне голосування у першому турі», чи самонавіювання аргументами про «злочинність влади», «геноцид» і «нічогонероблення», є лише тимчасовими спробами побороти власний розум і заглушити власну совість.

Бо, насправді, ти розумієш, що ти просто поводишся, як «військовий», який «нє разобрался» в 2014-му, чи воювати йому за країну. Ти так само брешеш собі, як дезертир, який, начебто, не хотів воювати за олігархів, хоча бачив, що орки вбивають його ближнього просто за українську мову й прапор. Відрубують руку за тату з нашим древнім гербом.
Тобто, глибоко в душі ти розумієш, що з якихось причин (а їх багато) ти залишив позицію і лишив опиратись російській окупації самих «порохоботів». Бо це ж вони зобов'язані відстояти незалежність, бо це ж  «їх президент» зараз при владі. Смішно, правда ж?
Ну, добре. Нам – не вперше.
Але завтра частині з вас буде соромно.
Так само соромно, як великій частині «нєразобравшихся» на війні, чи тих, хто не втримався й втратив гідність. 

І це буде черговим приводом ненавидіти відповідальних співгромадян, як колись ненавиділи насильно мобілізовані добровольців. 

Забужко в своїх «Секретах...» колись написала, що ви будете ненавидіти їх завжди, бо їх буття не дозволить вам не відчувати себе мудаками. 

Не повторюйте чужих помилок. 

Показати невдоволення якимись процесами в країні можна в інший спосіб. Якщо шануєшся – ти розумієш як. І це – точно не паніка чи втеча істерички.
Тому й цей пост – не агітація, а лише нагадування про українську реальність, яка є інакшою, ніж створена в ольгіному, широко ретрансльована нашими повіями, опереткова малоросійська «політика».
Будьте, будь ласка, собою, а не «тупуватимі малоросамі», як про це мріють на росії.
Збережіть разом те, що вже маєте.
Так, я звертаюсь не до вати.

© Олександр Сосницький