Сергей Лойко: В ТУМАНЕ

Максим сидел с товарищем внутри сожженного МТЛБ (многоцелевого транспортера легкого бронированного). Пахло гарью, сыростью, смертью и еще чем-то таким, о чем Макс старался не думать.

Товарищ молчал. Еще пару дней назад они также сидели вместе в полуразрушенном доме в Водяном (дачный поселок на окраине Донецка, рядом с Аэропортом), ели с ножа едва разогретую тушенку, пили обжигающий губы чай, смеялись, травили анекдоты, вспоминали жизнь до войны.

Сейчас у товарища осталось только какое-то подобие его прежней широкой улыбки. От лица остались только зубы. Не было больше ни губ, ни носа, ни глаз. Одни угольки...

* * *

Они вернулись сюда рано утром в густом тумане, спрятали грузовик за какой-то руиной в ста метрах и шли, крадучись, по снежно-пепельной жиже, стараясь не спотыкаться о куски искореженного железа, остовы каких-то развороченных, разбросанных конструкций, комья вывовороченной черной земли вокруг глубоких, еще дымящихся местами воронок.

Их было пятеро: четверо бойцов и командир взвода, 32-летний младший лейтенант Максим Бугель, бывший менеджер компании сотовой связи из Львова.

Они тащили с собой носилки и большие черные пластиковые мешки. Их задача была забрать своих мертвых с поля боя. По сведениям разведчиков, четверо 200-х все еще лежали внутри и возле сгоревшего МТЛБ, на краю взлетного поля донецкого аэропорта, рядом с разрушенной контрольной башней.

Шість тез про Крути, або Що не так із традиційним баченням подій 29 січня 1918 року

У масовій свідомості міцно вкоренився образ Крут як героїчного бою трьохсот юнаків проти незліченних більшовицьких орд, які своїми життями прикривали Київ, бо, мовляв, бездарна влада не потурбувалася про захист столиці. Коли ці тези виголошують люди з націоналістичними переконаннями, до набору обов’язково додається ще нагадування, що майже все поголовно керівництво УНР станом на 1917 — початок 1918 року було соціалістами. Також традиційним стало порівняння Крутів з Фермопілами. В усіх варіантах і варіаціях міфу маємо акцент на особистому героїзмі, самопожертві й трагічній загибелі у нерівному бою.

Тим часом, з цієї «канонічно-всенародної» версії, з точки зору історика, на кожному кроці стирчать незручні кути й неточності. Нижче — аналіз усіх слабких місць традиційної версії та чим загрожує її тиражування у сучасній Україні.

1. Кількість учасників бою і загиблих. «Традиційна» версія повідомляє нам, що «більшовицьким ордам» протистояли всього 300 студентів і майже всі з них або загинули в бою, або потрапили у полон і були там закатовані. Насправді, тільки студентів було 600 осіб (4 сотні розрахунком по 150 осіб на сотню). Крім них, участь у бою брали артилерійська батарея сотника Лощенка, група офіцерів з раніше сформованого штабу та частини «Вільного козацтва» — за найскромнішими підрахунками, з українського боку було щонайменше 800 учасників бою. Студентів, за свідченнями командира бою Аверкія Гончаренка прислали, як допоміжну частину. Точна кількість загиблих не відома досі — А. Гончаренко у спогадах говорить про 250, сучасні оцінки — 70–100 осіб. При цьому більшовиків загинуло щонайменше 300.

2. «Безборонні діти» — одна з улюблених тез «традиційної версії», яка акцентує на молодому віці учасників та нестачі набоїв. Поетичним висловленням цієї тези стала поезія Олекси Стефановича «Крути»: «Дайте набоїв!.... Набоїв — нема. В полі далеко набої….». Насправді у бою під Крутами брала участь мінімум одна артилерійська батарея під командуванням сотника Лошенка, а, за деякими свідченнями, ще й батарея під командуванням Алмазова. Самі крутянці виїхали на позицію зі стрілецькою зброєю і запасом амуніції.