Піски штурмують, аеропорт здали, всі умерли і всьо пропало... іноді, сидячи у Пісках чи навіть на базі ДУКу, можна живіт надірвати читаючи новини і коментарі на фейсбуку. Навіть за рік більшість наших громадян не випрацювала імунітет до панічних атак.
Але коли комбат Чорний говорить, що "у Пісках жесть" — це значить там реально жесть! А якщо друг Барс починає вигрібати гранати із усіх загашників, навіть із самих дальніх — то скоріше всього словом "жесть" не обійдеться. Другу добу Піски і аеропорт мішає із землею москальська арта, знаю, що комбат буде вирушати на передок і само собою падаю йому на вуха щоб взяв і мене. Він спочатку, як справжній отаман, двічі відмовляється (точніше просто морозиться), а потім питає: "Що ти там будеш робити?"...схоже моя відповідь Чорного задовольнила, бо дає команду на збір.
Потайки пакую апаратуру, бо на базі ще двоє фотографів
Tom та Loui які уб"ють мене, якщо дізнаються, що я їду без них. Вони круті і сміливі хлопці, але, з огляду на ситуацію, двоє іноземців, які нікого і нічого не розуміють — реальний тягар. Пощастило, що їх відволікли на святкування іменин друга Смереки, і поки вони гризуть святкові наїдки — я по-тихому пакуюсь у машину.
