1. Пандемія Ковід-19 таки була дуже небезпечною. Не настільки, як відома іспанка чи давніші пандемії чуми чи віспи, але більше, ніж спалахи вірусних епідемій за останні пів століття. Теза, що під час деяких із них померло більше людей, ніж зараз, не проходить. Вірус ще збирає свої сумні жнива, а обмеженням числа померлих у світі ми завдячуємо найперше карантинним заходам. За їх повної відсутності числа вже можна було б множити на десятки, а в Китаї навіть у сотні разів. Тому всі розповіді про штучну паніку та різні конспірологічні теорії — дика непрофесійність та безвідповідальність.
 |
2. Ця пандемія стала справжнім викликом для світу й виклик був сприйнятий, а реакція на нього була майже адекватною. Часто запізнілою, деколи хаотичною, але адекватною. Відразу чіткого розуміння масштабів загрози й шляхів її подолання не було ні в кого. Перші постраждалі країни вчилися на власному досвіді. Доволі невміло. Україна отримала колосальний часовий бонус для підготовки й використала його лише на 10–20%. Просто згадаймо, коли вперше прозвучала вимога від Євросолідарності про проведення позачергового засідання Ради з епідеміологічним порядком денним і почали напрацьовуватися проекти актів законодавства? Це було в перші дні лютого. Тоді влада навіть думати про це не бажала, навпаки, роздували паніку та істерію й зовсім нічого не робила, а пані міністр бездумно самоізолювалася. Усе на півтора місяці було зведено лише до проблеми кількох десятків репатріантів з Вуханю... Заяви, що деякі заходи ми ввели раніше й оперативніше за ряд розвинутих країн, можуть потішити самолюбство, але не є виправданням. Ми мали значно більше часу і цим не скористалися.
3. Важливо, щоб усі заходи в країні були максимально скоординованими й планомірними. Це проблема для цілої держави, а не для окремих територій. У більшості країн саме так і підійшли до протидії епідемії. Однак і тут ми виділилися. окрім паралічу з ухваленням державних рішень та відвертого шкурництва (вивезення масок, призначення двох бізнесменів від медицини на посаду міністра...) маємо самоусунення державної влади й передачу майже всього на відповідальність влад місцевих. Усі жорсткі карантинні заходи вводилися методом перевернутої піраміди. Спершу щось вирішували й застосовували мери й регіональні керівники. А коли це спрацьовувало та не викликало жорсткого спротиву, щось там ухвалювали в уряді. Хоча, з іншого боку, враховуючи дрімучу тупість центральної влади, це може й на краще. Згадаймо дві власні ініціативи Зеленського: одномоментно створити повний транспортний параліч та спровокувати повернення сотень тисяч людей без жодного контролю...
Але й видатки та втрати у зв'язку з карантином і забезпеченням лікувальних закладів також лягли на місцеві бюджети. Практично повністю. Центр не лише майже нічого не дає, але й ріже субвенції на ту ж медицину в областях і містах. Лише дві новини сьогоднішнього ранку: Київ порахував, що позапланові втрати столичного бюджету становитимуть 1,6 мільярда гривень на місяць; на Тернопільщині лікарям, які працюють з інфікованими з власного бюджету надаватимуть доплату 10 тисяч гривень на місяць... Що роблять у центрі? Ніби ж те саме. Але не роблять,а обіцяють чи десь від когось абстрактного вимагають... Зараз ще стали замість реальної допомоги доносити на місця обсяг завдань, які самі вже провалили. Так уряд сьогодні сформулював перелік першочергових потреб для 242 базових лікарень. Не забезпечив, а сформулював і чекає, що їх наповнять спонсори або місцеві бюджети... такий підхід не лише неефективний, він несе в собі хаос та розбалансовує систему загальнодержавних заходів.
4. У Ковід-19 є пару особливих проблем. Тимчасові: нема вакцини, адекватного лікування (є лише симптоматичне), групового імунітету. Вакцину успішно розробляють, буде створена швидше за прогнозовані терміни. Протоколи лікування доволі ефективні, хоча й не для всіх. Ліки від самого вірусу вже випробовують. Восени це почне давати результати. Групового імунітету не буде ще довго саме через карантинні заходи, але це процес на довгу перспективу.
Критичнии є навіть не швидкість поширення та смертність. Вони якраз не найвищі у порівнянні з минулими спалахами. Та й елементарна самовідповідальність може захистити абсолютну більшість людей. Біда — це тривалий інкубаційний період та, як не дивно, значна частина безсимптомних і дуже легких випадків захворювання. При безвідповідальному ставленні держави й самих людей, такі легкі хворі чи новозаражені є головними поширювачами недуги. Тривалість від інфікування до повного одужання триває приблизно місяць, хоча деколи навіть значно більше. Це різко спотворює картину поширення епідемії та на першому етапі створює хибне відчуття безпеки. Пригадуєте заяви нєдоросля про те, яка в нас чудова статистика. На основі таких ілюзій спровокували масове й безконтрольне повернення українців з-за кордону. Через цю безграмотність і волюнтаризм у нас може в найближчі тиждень-два накластися "міграційний пік" на процес відкладеного наростання. Це небезпечно для системи охорони здров'я. Але Бог нас уже пару разів милував, надіємося й цього разу. Бо на владу поки сподівання дуже обмежені.
5. Карантинні заходи в світі (десь краще, десь гірше) вже дали позитивний результат. У всіх країнах, де проводять активну протидію, є чітка тенденція до перелому, або ж він уже відбувся. Китай та Італія — яскраві приклади. Жорстко під контроль поширення епідемії взяли в Німеччині чи Польщі. Франція ніби на точці перелому. Іспанія найімовірніше теж виходить на пікову точку та очікує на швидкий спад. Пізній прихід та відверто запізніла реакція й особливості функціонування найбільших мегаполісів у США призвели до особливо небезпечних наслідків. Зараз там пішов перелом у ставленні до проблеми. Отже, за 2-3 тижні це відіб'ється на загальній статистиці. Тобто, цивілізований світ реальними активними заходами проблему вже долає. Просто не забуваймо — при Ковід-19 від правильних протиепідемічних дій до перших помітних результатів проходить приблизно три тижні.
6. Я тут раніше писав, що для успіху потрібні два напрями: збільшення соціальної дистанції (карантинні заходи, якими розривається ланцюг заражень) і встановлення чітких масштабів проблеми та якнайшвидша ідентифікація уражених. Це щоб не стріляти з гармати по горобцях. Без такої ідентифікації можна досягнути результатів лише в країнах із тоталітарними чи напів-демократичними режимами (Китай). Або при дуже високій свідомості громадян (десь як Німеччина чи Швеція). Але не в нас. На жаль, у цьому плані ми пішли тим самим шляхом, що й РФ, мінімалізуючи виявлення хворих для "хорошої статистики". Практика убивча. У нас зараз від неї починають відходити (чи мені лише так здається?), але протидія чиновництва від медицини та параліч у діях уряду даються в знаки. Але на центральному рівні вже не ставлять завдання приховати чи занизити, тут просто не роблять адекватних дій, щоб оперативно виявляти максимальну кількість уражених у критичних середовищах.
У випадку РФ бачимо, що якась боротьба із захворюванням та фіксація інфікованих ведеться лише в обох столицях і Підмосков'ї, точніше в "царських селах". Тобто там, де приховати неможливо. І навіть тут масштаби росту захворюваності вражають. Про ситуацію в провінції не взнаємо ні ми, ні ВООЗ, ні навіть МОЗ РФ. Останні просто цим не зацікавляться: "Бабы новых нарожают". Тому можемо себе потішити хоча б тим, що порівняно з Рашистаном ми все ж морально на іншому цивілізаційному рівні. Хоча не всі.
7. Маю на увазі те, чи то Зеленського, чи Авакова рішення про надання лікарської допомоги Італії. Воно багато про що говорить у своїх деталях. Я абсолютно за такий крок. Але він зроблений у найневідповідніший час. Китай допоміг вчасно, кубинські лікарі прибули в найпотрібніший момент. Десь у той самий час було доцільно надіслати й групу наших медиків. Саме тоді така допомога була критично потрібна й її б оцінили не лише аплодисментами з якогось одного будинку. У цей час ми б не завдали шкоди своїй ситуації. Спалах відбувається з затримкою на два тижні. А три тижні назад у нас ще була дуже спокійна ситуація. За статистикою наростання, яка справдилася практично скрізь, у нас був люфт часу від 2 до 4 тижнів до спалаху й ще більше до пікових навантажень. Допомогти й навчитися, щоб вчасно й з досвідом прибути додому, коли в Італії епідемія піде на спад, а в нас буде рватися до небес — було б ідеально. А наших послали взагалі та ще й зараз лише тому, що й Путін так само поступив. Тупо й безглуздо, без реальної допомоги італійцям та з максимальною шкодою для своїх громадян. Але для нього має значення лише пропаганда. А чим наші думали???
© Тарас Чорновіл
Немає коментарів:
Дописати коментар