Йде війна, а жодна з альтернатив Порошенку не є певною і перевіреною.
Тому вибору, інакшого ніж між незалежністю й окупацією, розглядати нема сенсу.
Тому вибору, інакшого ніж між незалежністю й окупацією, розглядати нема сенсу.
От просто – не час для експериментів.
Не варто собі брехати, що альтернатива є.
Не варто собі брехати, що альтернатива є.
Чим закінчуються експерименти з вибором між московською повією і московським шльопєром, ми вже відчули. П'ятнадцять тисяч загиблих. Тисячі й тисячі поранених. Мільйони вимушених переселенців. Мільйони живуть в постійному страху біля лінії розмежування з окупантами.
Тому я не думаю, що потрібні аргументи й суперечки.
Я обираю незалежність і можливість переобрати владу за п'ять років.
З вірою в те, що наступник буде достойніший за попередника.
Все настільки очевидно в цій ситуації, що вдавання, ніби ти «обираєш тактичне голосування у першому турі», чи самонавіювання аргументами про «злочинність влади», «геноцид» і «нічогонероблення», є лише тимчасовими спробами побороти власний розум і заглушити власну совість.
І це буде черговим приводом ненавидіти відповідальних співгромадян, як колись ненавиділи насильно мобілізовані добровольців.
Забужко в своїх «Секретах...» колись написала, що ви будете ненавидіти їх завжди, бо їх буття не дозволить вам не відчувати себе мудаками.
Не повторюйте чужих помилок.
Показати невдоволення якимись процесами в країні можна в інший спосіб. Якщо шануєшся – ти розумієш як. І це – точно не паніка чи втеча істерички.
Тому й цей пост – не агітація, а лише нагадування про українську реальність, яка є інакшою, ніж створена в ольгіному, широко ретрансльована нашими повіями, опереткова малоросійська «політика».
Все настільки очевидно в цій ситуації, що вдавання, ніби ти «обираєш тактичне голосування у першому турі», чи самонавіювання аргументами про «злочинність влади», «геноцид» і «нічогонероблення», є лише тимчасовими спробами побороти власний розум і заглушити власну совість.
Бо, насправді, ти розумієш, що ти просто поводишся, як «військовий», який «нє разобрался» в 2014-му, чи воювати йому за країну. Ти так само брешеш собі, як дезертир, який, начебто, не хотів воювати за олігархів, хоча бачив, що орки вбивають його ближнього просто за українську мову й прапор. Відрубують руку за тату з нашим древнім гербом.
Тобто, глибоко в душі ти розумієш, що з якихось причин (а їх багато) ти залишив позицію і лишив опиратись російській окупації самих «порохоботів». Бо це ж вони зобов'язані відстояти незалежність, бо це ж «їх президент» зараз при владі. Смішно, правда ж?
Ну, добре. Нам – не вперше.
Але завтра частині з вас буде соромно.
Так само соромно, як великій частині «нєразобравшихся» на війні, чи тих, хто не втримався й втратив гідність.
Але завтра частині з вас буде соромно.
Так само соромно, як великій частині «нєразобравшихся» на війні, чи тих, хто не втримався й втратив гідність.
І це буде черговим приводом ненавидіти відповідальних співгромадян, як колись ненавиділи насильно мобілізовані добровольців.
Забужко в своїх «Секретах...» колись написала, що ви будете ненавидіти їх завжди, бо їх буття не дозволить вам не відчувати себе мудаками.
Не повторюйте чужих помилок.
Показати невдоволення якимись процесами в країні можна в інший спосіб. Якщо шануєшся – ти розумієш як. І це – точно не паніка чи втеча істерички.
Тому й цей пост – не агітація, а лише нагадування про українську реальність, яка є інакшою, ніж створена в ольгіному, широко ретрансльована нашими повіями, опереткова малоросійська «політика».
Будьте, будь ласка, собою, а не «тупуватимі малоросамі», як про це мріють на росії.
Збережіть разом те, що вже маєте.
Немає коментарів:
Дописати коментар