Почему пленные российские спецназовцы должны стать звездами ТВ

Итак, плененный спецназ ВС РФ под Счастьем в период действия перемирия вызванного "минскими соглашениями" случай, конечно, не беспрецедентный, но весьма кстати. Он как нельзя лучше совпал по времени с теми событиями, которые имеют место сейчас происходить на геополитической арене и этой выгодной ситуацией, преподнесенной Украине самими же оккупантами, следует воспользоваться задействовав весь медиа-потенциал, как украинский, так и международный. Но, казалось бы, это ведь не первые пленные военнослужащие ВС РФ, в чем же отличие и почему именно сейчас нужен подобный ажиотаж?

"Ми стікали кров'ю. А представники ОБСЄ нас перехрестили і поїхали далі"

Вінничанин Анатолій Боженко (ліворуч)
з товаришем Петром Стусом. Чоловіки разом
 потрапили у полон, лежали в одній палаті.
Анатолій врятував Петра від смерті —
виштовхав його ногами з палаючого
бронетранспортера

— Сепаратисти схопили, коли віз воду на 32-й блокпост, — говорить вінничанин 52-річний Анатолій Боженко. — Командир частини, де я ніс службу, сказав узяти БТР і БМП у 24-ї бригади, дав людей. Ми виїхали, але потрапили в засідку. Намагалися відбиватися, та заклинило башту. Нас добряче шарахнуло, почали горіти.

28 грудня торік він повернувся з полону в Луганську. Тепер проходить реабілітацію у Вінницькому госпіталі. В Анатолія болить голова, не чує на праве вухо, погіршився зір.

— Із БТР нас викинуло. На мені загорівся одяг, обгоріла шкіра рук, обличчя. Я оглух, — розповідає у відпочинковій зоні госпіталю. Там холодно, тому одягнув куртку. Після повернення з полону збрив бороду, підстриг вуса. Говорить голосно, по приміщенню йде відлуння. — Врятувало те, що під формою був у своїй куртці і бронежилеті. До пізнього вечора пролежали обгорілі на узбіччі, стікали кров'ю. Повідомив по рації, що нас підбили, але командування не організувало вивіз поранених. Повз проїжджали представники ОБСЄ. Просили їх допомогти, та вони лише перехрестили нас і поїхали далі. Здали наші координати донським козакам, які і підібрали.

Чоловіка доставили в Луганську обласну лікарню. Він був контужений, обгоріли вуха.

— Медперсонал ставився до мене добре, — згадує. — Мастили якоюсь маззю зі сріблом. Казали, що від неї помолодшаємо. Перші дні не дозволяли в дзеркало дивитися. Навіть лампочку в коридорі викрутили, щоб ми себе не бачили. За тиждень прийшов до тями. Зрозумів, що в полоні. Покликав медсестру та попросив подзвонити. Вона злякалася і не дала, але обіцяла поговорити із завідувачем відділення. Той ввечері дозволив зателефонувати жінці. Сказав, що в тяжкому стані, але в лікарні. Дружина рвалася їхати спасати мене, та відговорив.